Про початок війни, роки, проведені у полоні та свої відчуття розповів Роман Борщ журналістці “Еспресо”, де сам колись працював.

Роман каже, що за 2 дні до повномасштабного вторгнення до нього зателефонували із військової частини і сказали, що треба прибути до Маріуполя. Вже у день початку війни Роман з побратимом відправився до Маріуполя. з 28 лютого почалось оточення. З цього моменту Роман почав боронити місто.

Щодо полону, то Роман зазначає, що йому фактично пощастило, тому що він основний час пробув на 2 локаціях. Його не катали по Росії, як інших полонених, а тримали на території Донецької області. Морпіх каже, що йому було значно легше від тої думки, що він, хоч і в полоні, та на території України.
 

Найстрашніше полон відчувався, за його словами, після 1 року війни. Коли ти звикаєш до цього стану. “Не має нормальна людина звикати до неволі”, – каже військовий.

Найважливішими у полоні, як каже Роман, були листи від родини. За час у полоні він отримав кілька листів – від дружини, батьків. Це здавалось якимось нереальним, каже військовий, “як холодною водою облити”. Морально важко було, але листи дуже підтримували.

Роман Борщ розповідає, що під час полону він перебував в інформаційному вакуумі і не знав, що відбувається на Батьківщині, не чув новин. Новини розповідали ті військові, які нещодавно потрапили до полону. Одним з найбільших здивувань було те, що Україна зайшла в Курську область.
 

Триматися під час виснажливого полону, каже Роман Борщ, йому допомагали цінності, які йому прищепили у Пласту, на місцях роботи, попередня служба в армії, а також тренінги для журналістів, де вчили, як треба поводитись при захопленні в полон.

Найближчим пріоритетом Роман Борщ на найближчий час назвав свою дружину та сім’ю. Більше дивіться у відео “Еспресо”.