Центральними вулицями Кременця проїхали близько 30 авто з національною символікою, прапорами бригад, портретами захисників та чорно-білим Прапором надії — символом віри в повернення українських полоненихзахисників, зниклих безвісти, а також вшанування памʼяті тих, хто загинув у неволі. Участь в акції взяли понад 100 людей із Кременецької та сусідніх громад. Більшість з них — рідні зниклих або полонених військових, пише Суспільне

Поки тривав автопробіг, люди, які йшли повз, зупинялися, аби підтримати акцію. Дехто ставали на коліна.

"Підтримка і розуміння людей дуже важливі для нас. Мій тато зник безвісти 5 березня 2024 року на Донецькому напрямку. Служив у 24 окремій механізованій бригаді. На сьогодні жодної інформації про нього ні від командування, ні від побратимів немає. Але є надія, що він у полоні, про інше й думати не хочу", — розповіла Світлана.

Також жінка говорить, що долучається до кожної місцевої акції на підтримку полонених та їздить в інші міста. За її словами, це вже четвертий схожий захід у Кременці:

"Першу ми провели після Великодня, де було дуже багато людей. І так щомісяця намагаємося їх організовувати. На наші акції приходить не менше людей, ніж у Тернополі".

Галина Пожар приїхала на акцію з села Кушлин. Жінка розповіла, що уже півтора роки нічого не знає про сина.

"Шукаю сина Віктора, який зник безвісти 5 березня 2024 року на Запоріжжі. Досі нам нічого невідомо про нього. Зверталися куди могли: у Червоний Хрест, Координаційний штаб. На жаль, відповіді немає. Тому й беру участь у таких акціях. Уся наша сім’я сидить у різних чатах, каналах, щоб зачепитися бодай за якусь соломинку надії", — каже жінка.

Жанна Кравчук розповіла, що шукає сина Назарія. Його понад три роки вважають зниклим безвісти. На акцію жінка прийшла з внуком Марком.

“Зниклий безвісти — це для мене страшна фраза. Це мій єдиний син. Я не уявляю для себе інших дій, як шукати. Я вірю, знаю, що моя дитина жива. Від моменту його зникнення, 25 червня 2022 року, немає такої інстанції, в яку би я не зверталася. З перших днів нам сказали, що кращих пошуковців, ніж рідні, немає. Бо впізнати військового поза мирним життям дуже важко, війна сильно змінює", — розповіла Жанна Кравчук.

Того ж дня три роки тому разом з Назарієм зник безвісти боєць з Вишнівецької громади Іван Загазей. На акцію у Кременець приїхала його сестра Антоніна.

"По сьогодні мій брат вважається безвісти зниклим. Не маємо про нього жодної інформації. Востаннє Іван говорив з мамою 22 червня. Сказав тоді, що їх переводять на іншу позицію і що, можливо, не буде зв’язку з ним. З моменту зникнення постійно беремо участь у схожих акціях", — каже Антоніна.

Людмила Вознюк приїхала на акцію з донькою та онуками. Про одного з них їхній дідусь, якого вважають зниклим безвісти, навіть не знає, розповіла жінка.

“Чоловік зник безвісти у листопаді 2022 року, а в грудні у нас народився ще один онучок. До сьогодні жодної інформації про чоловіка немає. Тож ми організовуємо мирні акції на підтримку наших рідних та одні одних. Бо життя в невідомості може звести з розуму. Хочемо, щоб нас чули. Закликаємо підтримувати такі акції, бо вони є поштовхом до того, аби нас помічали, а рідних повертали додому", — розказала Людмила Вознюк.

Оксана Супронюк приїхала з Шумської громади і розповіла, що розшукує свого чоловіка Олександра, який зник безвісти 14 серпня 2024 року:

"Уже рік ми про чоловіка нічого не знаємо. Куди тільки не зверталися. У Шумську теж проводимо схожі акції. Вважаю, що про це потрібно говорити у кожному куточку України. Зараз важко достукатися до людей, часто зустрічаємося з байдужістю. Але робимо все, що можемо і віримо, що наші рідні повернуться".

Сестра військовополоненого Михайла Торчинюка Ганна Тернова на такій акції не вперше. Вона знає, що її брат у полоні в Чечні.

"З 4 березня 2023 року мій брат перебуває у полоні місті Грозний. Ми знайшли відеопідтвердження на одному з телеграм-каналів, що він саме там. Знаємо, що мав поранення в голову. Ми дуже чекаємо його повернення попри те, що з Чечні обмінів майже не буває. Але в Києві на мирній акції ми зустріли військового, який теж був у полоні в Грозному. Тому віримо і надіємося, що брат повернеться", — каже жінка.

Наталія Штогун розшукує чоловіка, головного сержанта розвідки Радіка Штогуна.

"Він служив у 140-му батальйоні. Від 22 січня 2024 року про нього нічого невідомо. Тому беру участь в усіх акціях і заходах, що стосуються пошуку безвісти зниклих і полонених. Стукаю в усі двері, вірю, що чоловік повернеться”, — розповіла дружина військового.

По завершенню автопробігу у соборі Преображення Господнього відслужили молебень за полонених і зниклих безвісти. До спільної молитви долучилися не лише учасники акції, а й небайдужі кременчани, які хотіли підтримати рідних військових.

Під час кожної такої акції, повідомила співорганізаторка Світлана Казмірук, збирають донати на потреби військових.

"Є скринька, збираємо кошти. Цього разу зібрали біля 9 тисяч гривень. Частину з них залишимо у храмі, решту передамо на потреби місцевих захисників", — розповіла Світлана Казмірук.

Авторка: Олена Ілинич