«Вони думають, у нас тут армагедон», – сумно всміхається моя подруга.
А Київ живий, він дихає, він світиться.
Це не локація – це залізний дух, люксовий вайб і невпинна сила життя.

– Це коли в новорічну ніч прокидаєшся від гучних вибухів, закриваєш вікна, щоб не чути матюки сусідів на ракети, п’єш шампанське, розпаковуєш подарунки, уявляєш наче це феєрверк.

– Це генератор ларька «Торти», прикований ланцюгом до решітки, «щоб не вкрали».

Гул генераторів і легкий запах бензину дратують, але збуджують, бо життя, рух, робота, світло.

– Це стільчик і коробка з памперсами, печивом і солодощами для тих, хто застряг в ліфті. У кожного свій рецепт ліфтової магії: одна подруга читає «Отче наш» по дорозі на 16 поверх, друга перевіряє чітко графік відключення світла, третя – їздить лише з сусідом, «бо за компанію не страшно і не скучно», четверта вже застряла до того, як «це було мейнстрімом» і не боїться нічого.

– Це коли лягла спати о 21.00, сподіваючись виспатися, а о 21.30 дали електрику, і ти встаєш, бо як це – проспати світло?

– Це красиві обличчя, доглянуті руки і взуття, модні спортивні костюми замість ділового одягу, бо в них зручно бігти «раптом що», дорогі машини в пробках і вічні (від князя Ігоря певно) ями на дорогах, і всі тротуари – то паркувальні майданчики.

 

– Це якщо ти за кермом, то клянеш пішоходів в чорних куртках, і кричиш подумки «Д*ра, вдягни білу куртку, тебе не видно!»

– А якщо ти пішохід, озираєшся на кожному переході як заєць, світиш телефоном на всі боки, на всіх руках, ногах і дамській сумці у тебе відбивачі світла, але все одно машини гальмують перед самим носом.

– Коли ресторани поставили генератори розміром з автомобіль, і сервіс, і стиль, і декор, і смак тримають на рівні довоєнних люксових стандартів, кава подається на безлактозному, мигдалевому, вівсяному і ще 5 видах молока.

– Коли на прольотах сходів дотепні сусіди написали мотиваційні приколи: «Ще трошки, друже», «Піднажми, ти скоро будеш вдома», «Ми в тебе віримо» тощо.

– Це коли всі продавці, від кави до ліків, вже говорять українською, кожен другий перехожий російськомовний, але до дітей звертаються виключно рідною, «синку, йди до мами» – лагідно переконує тато 4-річного неслуха, «легше, потихеньку» – вмовляє молода мама вередливе дитятко на гойдалці, і мова ллється молоком і медом.

– Це темні квартали, будівлі, що зливаються з чорним небом, але машини мчать, в кожному десятому вікні вже світло, бо за лічені дні українці навчилися підключати EcoFlow до системі електропостачання квартир.

– Це похмурий мужик, що гуляє зі стафом на поводку, і той раптом витріщається на маленького білого шпіца, хоче того з’їсти, а мужик вмовляє друга: «Ну ходім, у нас така подружка є».

– Це гора налобних ліхтарів і косметичних ламп у салоні краси, бо дівчата, як немає світла, просто включають ліхтарі і продовжують творити манікюри.

– Це таксист, який мчить дорогою по єдиному не перекритому мосту і скаржиться, що найважче було в березні, бо не було роботи.

 

– Це хлопчик з рожевими щоками, в формі з автоматом, охороняє щось в теплий вологий вечір на Володимирській, автомат висить аби як, хлопець дивиться на вогні дорогих машин…

– Це широкий асортимент дитячого ортопедичного взуття, книг, ідеальна викладка продуктів в супермаркетах, черги ввечері за кулінарією, наявність в кожному ларьочку гарної кави, горішків зі згущенкою і 5-ти видів тортів і зефірів.

– Це втома від грудня і сумні спогади «коли світла не було по 3 дні», але то вже перегорнута сторінка – кияни адаптуються до будь чого приблизно за 5 днів.

– Це Різдво, яке цього року не настало, Новий рік, що був «не на часі», і віра в ПВО, як нова релігія.
Мер каже – населення Києва майже не зменшилося.
Але якби він рахував не в головах, а в силі духу, то Київ – то мільярди кіловатів світла.

Olena Tsysar
джерело