Згадай усе, із самого початку, –
Пройшло дитинство босоноге тут твоє.
Твої батьки, старались, щоб ти жив в достатку,
За що ж ти їхню працю продаєш?!
А скільки вкладено душі у цю хатину,
Де рідне все, від стелі й до дверей…
Невже підніметься рука узяти копійчину
За дім, що будувався для дітей?
Не продавайте батьківської хати,
Її ціна сторицею повернеться не раз,
Тоді, коли будете з неї проводжати
Своїх дітей й онуків ви щораз.
Сюди завжди ведуть стежки й дороги,
Це місце, де так радісно душі,
Батьківська хата – це як рай у Бога,
Тож ти сюди завжди прийти спіши!
© Людмила Степанишена