Андрій – молодший брат Оксани. Загинув 4 жовтня 2014 року поблизу села Миколаївка Волноваського району Донецької області, пише сайт Про ТЕ
“Періодично з мамою переглядаємо рюкзак, – ділиться Оксана. – Просушуємо речі Андрія, його спальник. Зберігаємо усе: його потрощений телефон, жовто-блакитну стрічку, яку він носив на руці, маршрутний службовий лист. Ще на пам’ять лишилася собака лайка, яку брат привіз із Білої Церкви у 2014 році”.
Андрій Рава вчився у Зборівському коледжі ТНТУ імені Івана Пулюя. Взимку 2013-2014 брав участь у Революції гідності на Майдані Незалежності у Києві. А 25 березня 2014 року став до виконання військового обов’язку. Разом із бійцями 72 окремої механізованої бригади тримав оборону рідної землі на території Донецької і Луганської областей. “Напочатку липня 2014 року були важкі бої, – розповідає Оксана Сагадин. – Хлопці потрапили у майже повне оточення. Зі слів брата, багато здалися в полон, а вони проривалися з боями і частково зайшли на російську територію, щоб не потрапити в полон. Брат тоді кілька днів не виходив на звязок. Андрій був поблизу Іловайського котла і Донецького аеропорту. Розповідав, як не могли евакуювати важких поранених. Уже коли прилетів гелікоптер, завантажили поранених. Казав, що з того гелікоптера капала кров. Військові горіли в техніці, що потім неможливо було розрізнити, де людина, а де шматок металу від танка чи бронемашини. Війна почалася ще у березні 2014 року, коли росіяни забрали Крим і дві наші області, які споконвіків були українськими”.
“Брат був постійною мішенню для ворожих обстрілів, оскільки вважали, що возить пальне. Він дуже обурювався, коли якось почув інформацію, що нібито військові п’ють воду з калюж, – каже пані Оксана. – То у нього по телефону журналістка брала інтерв’ю. Його це так обурило, бо він якраз розвозив воду військовим. Дійсно, було складно. Але щоб пити воду з калюж – такого не було”. ЗАГИНУВ УДОСВІТА – ЧЕРЕЗ КІЛЬКА ГОДИН МАВ ЇХАТИ ДОДОМУ Під час боїв автомобіль Андрія Рави двічі підірвали. Андрій отримав поранення в око. “Підірвався на машині другого липня, – розповідає сестра Андрія. – Його викинуло через вікно і вони з напарником врятувалися. А другого серпня трапилася така ж ситуація. Жартував потім, що якщо він пережив друге число місяця, тоді все буде гаразд.
Коли Андрія Раву поховали, родину провідав незнайомий молодий чоловік. “Після похорону прийшов хлопець, – згадує Оксана. – Звати Роман. Мав поранення в ногу і кульгав на той момент. Розповів, що Андрій врятував йому життя і ніс його на собі кілька кілометрів до українських позицій. Андрій був дуже відповідальним, щирим. Військові місцевим допомагали. Брат розказував, як вони врятували ферму від пожежі. На той момент дислокувалися на Луганщині. Допомогли загасити пожежу жінці, яка розводила свиней. То власниця ферми подякувала їм – дала тушку свині на харчування”.
“Ми жартували, що він ще маленький, що йому ще немає 22 роки, – пригадує Оксана. – Досі перед очима та остання зустріч, коли я бачила брата. Улітку Андрій приїхав у відпустку. Вигорів від східного сонця Луганщини і Донеччини. Коли був удома, розпочалася гроза. Він прокидався і тривожився через грім. Реагував так само, як на обстріли. Десять років минуло, а ніби вчора його бачила. Час не допомагає. Просто змиряюся з тим, що його вже нема”. “ДОСІ МУЧИТЬ, ЩО ВИПАДКОВО ПРИЩЕМИЛА ДВЕРИМА ПАЛЬЦІ”
