Іван Гогусь з Ладичина Микулинецької громади — єдиний мельник у селі. Він працює у млині, якому понад 100 років.

"Береться зерно і тут висипається на очищення. Колись привозили на млин, коли не мали грошей заплатити за млин, то брали 100 кілограмів, наприклад, ту мірку зерна мельникові оплачували. Одна мірка — десь приблизно 10 кілограмів зерна".

Спочатку млин працював на водяній тязі від річки.

"Раніше млин працював від води. А зараз працює на електриці".

Іван Гогусь говорить, що зберігся до наших днів в робочому стані станок для змелювання борошна. Металева таблиця на обладнанні вказує на виготовлення у місті Будапешт у 1912 році.

"Це є серце млина, як кажуть, чи основа. Станок не має жодного підшипника.Це борошно ми отримаємо грубого помолу. Щоб переробити 100 кілограмів зерна на борошно, потрібно 1,5 години".

У млині також досі збереглися жорна. Зі ста кілограмів зерна виходить в середньому 50 кілограмів борошна першого сорту і 50 — другого. Та користуються цим млином місцеві жителі з кожним роком дедалі рідше.

"Ті господарі, що 15-20 років тому мололи, то вже повмирали".

Млином опікується місцевий фермер Ігор Окололович. Він каже, із трьох млинів, які були у селі, зберігся лише цей. Сама будівля, ймовірно, збудована ще у 19 столітті.

"Опікуюся цим млином, який перейшов, як майновий пай від колишнього колгоспу.Люди дотепер ще користуються млином. Є така традиція. Вважають, що тут борошно краще виходить. До нас привозять з довколишніх сіл. Раніше більше привозили. Зараз менше".

У планах фермера — проводити тут екскурсії.

"Постараємося зберегти його довше. Якщо він не буде працювати за своїм призначенням, щоб хоча б був, як згадка про ті часи. Коли настане перемога і до нас приїдуть туристи, вони обов’язково захочуть дізнатися про наше минуле".

джерело