– Я прийшов до вас, бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо кажуть, що я невдаха, тюхтій та ідіот. Прошу вас, Майстре, допоможіть мені!

Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:

– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.

– Із задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.

– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику каблучку з гарним каменем. – Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю каблучку, щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і в жодному разі не погоджуйся на ціну нижчу золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!

Юнак взяв кільце і поїхав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони в ту ж хвилину втрачали до каблучки весь інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися і лише один літній торговець ввічливо пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таку каблучку і що за неї можуть дати хіба, що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра в жодному разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок, і запропонувавши каблучку добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад.

Дуже пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.

– Майстре, я не зміг виконати вашого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би отримати за каблучку кілька срібних монет, але ж ви заборонили погоджуватися менше, ніж на золоту! А вона скільки не коштує.

– Ти тільки що сказав дуже важливі слова, синку! – Відгукнувся Майстер. – Перш, ніж намагатися продати каблучку, непогано було б дізнатися її справжню цінність! Ну, а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за каблучку.

Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра. Ювелір довго її розглядав через лупу, потім зважив її на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:

– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю каблучку за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.

– Сімдесят монет?! – Юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад.

– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши енергійну розповідь хлопця. І знай, синку, що ТИ і є ця сама каблучка. Коштовна та неповторна! І ОЦІНИТИ ТЕБЕ МОЖЕ ТІЛЬКИ ІСТИННИЙ ЕКСПЕРТ .

Так, навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?

Джерело: Все буде тутка