Петро Шимків займається просвітницькою діяльністю 35 років. Зараз очолює Тернопільське обласне товариство "Просвіта". Каже, саме в цій організації почав свою боротьбу за незалежність України, пише Суспільне 

"Я щасливий, що жив і живу в час великого відродження України. Це 35 років – від 1988-89 років до сьогодні Україна виборює право стати українською. І жити в такий час, я вважаю, особливо цікаво та почесно".

У березні минулого року Петро Шимків приєднався до лав територіальної оборони й пішов у 105 бригаду. Чоловік каже, рішення стати на захист України прийняв, не роздумуючи.

"Співаємо пісні, говоримо про захист, розповідаємо про боротьбу наших попередників – козаків, повстанців. І коли прийшов "час Х", ти думаєш: "Я ж з того самого народу". І зрештою, якщо ти так говориш, то треба деколи й прикладом бути".

Спочатку бійці тероборони проходили навчання, а потім тримали оборону на Харківському та Донецькому напрямках. Петро Шимків став командиром взводу. Каже, стояли на 2 лінії оборони. Згодом бійці вже перебували "на нулі", де був безпосередній контакт із ворогом. Там Петра Шимківа перевели на посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.

"Це робота з особовим складом. Деколи справді потрібно морально підтримати, десь потрібно поспілкуватися з воїном, підняти його бойовий дух. Знаєте, я так дивився на хлопців і всі, хто туди пішов, то всі готові померти. Ті, що стоять зараз там – готові померти. Але ми прийшли туди, не для того, щоб помирати, ми прийшли, щоб перемагати".

Петро Шимків розповідає, що зв'язок з домом відчував завдяки дитячим листам. Їх бійцям тероборони привозили волонтери. Усі листи зберігатиме, як пам’ятку. Він зачитав один з листів.

"Ми всі знаємо, як вам важко, ця війна забрала багато ваших побратимів, але ми одна країна, один народ. Разом ми всі переможемо! Слава Україні! Подзвони мені", - написав Святослав і номер телефону. Тепер я йому зателефоную. І може зустрінуся з ним".

За 10 місяців служби Петра Шимківа в теробороні Тернопільської області загинули 7 бійців. Серед них – Олександр Осадко з позивним "Танго". У пам'ять про побратима Петро Шимків зберігає книгу з оповідань і новел Олександра Осадка "Жити не можна померти", яку видали вже після смерті чоловіка.

"Олександр Осадко був кулеметником мого взводу, коли я був командиром взводу. І він запам’ятався мені людиною з філософським складом розуму, він читав багато. Я також інколи читав, коли мав вільний час, бо ми стояли в обороні, то трішки мали часу. І коли він побачив, що я читаю книжку, то мені також підкинув те, що він читав".

У січні цього року Петра Шимківа демобілізували в зв’язку з віком – чоловікові виповнилося 60 років. На запитання, як війна змінила його, просвітянин відовідає так:

"Деякі такі акценти ставить війна. Більше відчуваєш, де твій приятель, а де твій недруг. Більше відчуваєш лукавство і фальш".

Просвітянин каже, надалі продовжуватиме свою боротьбу на культурному фронті.

"До сьогодні я живу "Просвітою". Я приїхав із війни, щоб повернутися до своєї діяльності. Війна для мене була епізодом, де потрібно було підставити плече воїнам, але "Просвіта" – це сенс життя для мене. Хоч це громадська робота, не професія, це покликання".