Про це пише Файне місто.
Сім’я та початок нового життя
Таня народилася в Тернополі, в місті, яке мало свою специфіку – шум міських вулиць, відсутність зелених просторів і тиші сільського життя. Можливо, тому, коли життя привело її до Києва, а згодом до селища, вона зрозуміла: у кожному кроці можна знайти спокій і любов. У новому оточенні вона знайшла свою сім’ю та згодом мир, якого так довго шукала.
«Я навіть не могла уявити, що колись опинюся серед тих жінок, чиї родини віддають найцінніше заради боротьби за Україну», – каже Таня, згадуючи, як змінилось її життя після початку війни.
Час випробувань і чудо
Життя Тані та її чоловіка Тараса було сповнене любові, підтримки та турботи. Довгі роки боротьби з хворобами, невизначеністю забирали сили, але не спромоглися зламати їхню рішучість. Коли ж у їхньому житті з’явилася Настуня, це стало справжнім чудом. Дитина, заради якої вони готові були боротися і далі, стала їхнім найбільшим щастям.
«Ми чекали її так довго. Це було те, про що ми навіть не могли мріяти», – згадує Таня.
Тарас був не лише чоловіком, а й найкращим батьком для Настуні. Він завжди умів заспокоїти і підтримати, навіть коли був далеко. Його голос на іншому кінці лінії телефону давав відчуття безпеки, яке так необхідне для мами і дитини. Вона згадує, як вони з донькою разом ставили фотографію Тараса, коли він був на бойових позиціях, і говорили: «Татко все бачить, він завжди з нами».
«Будемо сильними, бо так пообіцяли татку», – повторює вона разом з Настею, пам’ятаючи його слова, його дух.
У їхній сім’ї є два котики. Один з них – Донецький бандит, так його називають, бо Тарас привіз його з окопів прямо з фронту. Настуня часто каже, що він – ще одна згадка про татка.
«Це для нас ще одна згадка про тата», – посміхаючись, говорить Настуня.
Втрата і нова реальність
Але коли Тарас пішов на фронт, їхнє життя змінилося назавжди. Війна забрала не тільки його, а й ту безпечну і спокійну реальність, яку вони створили разом. Залишившись без нього, Таня пережила безмежний біль, але вона не зламалася. Вона пообіцяла собі не здатися, триматися заради Настуні, заради майбутнього, яке вони ще могли побудувати.
«Важко, але ми з Настею – як одна команда. Вона підтримує мене, навіть коли я дуже хочу поплакати. І я намагаюся не плакати, щоб не показувати їй, як болить», – зізнається жінка.
Кожен новий день став випробуванням, але Таня продовжувала боротися. Вона знала, що сила в тому, щоб залишатися разом, навіть коли все здається безнадійним.
Таня знайшла сили в роботі. Як майстер манікюру, вона від ранку до ночі працює, тікаючи від болючих спогадів. Для неї важливо було бути серед людей, відчувати зв’язок із світом, а не занурюватися в порожнечу вдома. Кожен день на роботі дає їй змогу відчути себе живою, а манікюр – це її спосіб зберегти рівновагу в світі, який раптово змінився.
«В мене немає часу на сльози. Я постійно працюю. Якби не комендантська, я б працювала і вночі», – з блиском в очах каже жінка.
Сила через біль і допомога іншим
Сила, яку Таня знайшла в собі, не була миттєвою. Вона прийшла через страждання, через невідомість і страх перед майбутнім. Але з кожним днем вона ставала сильнішою, розуміючи, що справжня сила – це не те, що дається відразу, а те, що приходить через випробування. Вона рухалася вперед, навіть коли здавалося, що більше немає куди йти.
«Я намагаюся бути сильною, щоб Настя бачила, як можна впоратись із найгіршими труднощами. І я навчаю її бути сильною», – додає Таня.
Таня не лише вчить свою доньку бути сильною, але й доброю. Вони разом допомагають іншим, відправляючи допомогу військовим та волонтерам. Це стало частиною їхнього життя, маленькими кроками наближаючи перемогу.
Допомога військовим
Занурюючись у допомогу іншим, Таня і Настуня знаходять сили йти вперед. Дівчинка навіть збирає камінці та продає їх, щоб допомогти військовим. Це хобі стало способом не лише висловити свою підтримку, а й активно долучатися до великої справи – наближення перемоги.
«Маленькі донати важливі. Вони дають відчуття, що ми не самотні у своїх стражданнях і що можемо підтримати інших», – каже Таня.
У часи війни підтримка родин загиблих військових стає особливо важливою. Окрім матеріальної допомоги, не менш важливою є емоційна підтримка.
Нещодавно мама з донечкою отримали можливість поїхати до Карпат на відпочинок, організований Тернопільською міською радою для сімей загиблих. Вся поїздка була оплачена, і це дало можливість хоч на деякий час відірватися від важкої реальності, відпочити і заспокоїтися. Хоча справжній спокій знайти було важко, це допомогло на кілька днів відчути себе краще.
«У мене там були друзі, ми класно проводили час», – згадує Настя.
Святкування і важливість підтримки
І хоча Таня не може повністю загоїти рану від втрати, вона знаходить сили рухатися вперед, навіть у часи святкових розваг. «Святкування повинні бути, але з розумом, від душі, а не для підтримки бізнесу. Важливо запитати себе: чи допомогли ви, чи задонатили на допомогу?», – каже вона.
Важливим є також розуміння того, що родини загиблих – це не лише матеріальна підтримка, а й моральна. Втрата близької людини у часи війни – це біль, який ніколи не забувається.
«Моя свекруха втратила сина. Це найгірше, що може бути. Вона ходить на роботу і бачить переповнені бари та ресторани, а її син загинув. Це важко зрозуміти», – каже Таня.
Насамкінець, жінка закликає українців бути згуртованими та продовжувати допомагати, навіть у найважчі часи.
«Ми стали іншими, більш згуртованими, але важливо не зупинятися. Кожен може допомогти, навіть малими вчинками, і це дасть великий результат».
Їхня історія – це історія не лише особистої сили, а й сили нації, яка втрачає багато, але знаходить спосіб допомогти іншим і продовжувати йти до перемоги.
Всі разом, ми сильні.