У ніч з 18 на 19 березня двоюрідній сестрі наснився сон: він їде в автобусі, а в нього запитують: «Коли вийдеш, будеш плакати чи сміятися?» І він дійсно так усміхався. Прокинувшись, сестра не стримала сліз, але як виявилося, що це був знак, бо вже ввечері родина побачила його очі, почула найрідніший голос. Розповіла журналістам «20 хвилин» дружина захисника Ольга Слівінська. 
 

Надійна підтримка та опора

46-річний Віктор Слівінський – родом із села Юськівці, що на Кременеччині. Тут народився, зростав, разом з коханою створили сім’ю та виховали доньку Вікторію. За освітою він шофер, але працював майстром ремонтних робіт. 

– Ми навчалися в одному класі, згодом почали зустрічатися, а потім побралися. Разом вже 25 років і маємо гарну донечку. Віктор – наша надійна опора. Його тато пішов із життя, тому він завжди знаходив час, щоб піклуватися про маму, – говорить пані Ольга. – Він дуже компанійський, може з будь-ким знайти спільну мову, домовитися, переконати. Добрий, відкритий та щирий. Ніколи нікого не ображає, а найбільше у житті любить дітей.  

Про неймовірну любов захисника до дітей підтверджує і 23-річна донька Вікторія. З її слів, батько для неї – приклад справжнього чоловіка. 

– Мій тато – неймовірна людина. Я завжди дивувалася, як в одному чоловікові можна поєднати мужність, спокій, стриманість, добро та щирість. Завжди відчуваю його любов і підтримку, навіть на відстані. Мені так приємно, коли хтось каже, що ми з ним схожі. Скільки себе пам’ятаю, то він завжди багато і важко працював, робив все можливе, аби забезпечити свою родину, аби ми нічого не потребували. Поруч із ним я навіть зараз почуваюся маленькою дівчинкою, – каже донька Вікторія. 

До великої війни боєць працював за кордоном, їздив на заробітки до Польщі, де робив ремонти, а у вільний час повертався додому, щоб бути разом з родиною, щоб допомогти. 

– 24 лютого 2022 року говорили телефоном і Віктор повідомив, що планує повертатися додому. Ми з донькою вмовляли його не їхати, казали, щоб закінчував робочий об’єкт. Я навіть обіцяла, що пізніше приїду до нього в Польщу, але чоловік нікого не послухав. Вже на початку квітня 2022 року він з речами стояв на порозі. Знайшов підробіток і поступово собі працював, господарював вдома. Під час розмов наголошував мені, що не буде переховуватися від ТЦК, – згадує дружина захисника. 

Як потрібно – буду захищати 

Так і сталося… Зранку 14 лютого 2023 року Віктор сказав удома, що отримав повістку. Попри те, що має проблеми зі слухом, вирішив не ухилятися.

Вже 15 лютого його забрали на навчання, а ще за кілька днів відправили на виконання бойових завдань. 

– За розподілом чоловік потрапив до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького, і його відправили на Донеччину. Я плакала, дуже переймалася, бо розуміла, що він не має нормальної підготовки, не пройшов необхідного навчання і одразу на нуль, де не вщухають обстріли. Заспокоювало лише те, що нам вдалося закупити йому необхідне спорядження, обладнання для виконання завдань. І постійно молилася, щоб Бог зберіг його, – каже дружина. 
 

Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр – одні з найгарячіших точок, де довелося побувати нашому земляку за понад рік військової служби. Попри втому, бойові завдання та обстріли, він завжди знаходив час на своїх дівчат і не залишав їх без уваги. 

– Яким би втомленим він не був, зранку та ввечері обов’язково телефонував. Цікавився, як наші справи, трохи говорив за себе. Ми просили, щоб він себе беріг, казала, що чекаємо його вдома. Але з 18 червня 2024 року батько не виходив на зв’язок. Тоді з командування повідомило, що військові потрапили у вороже кільце, – згадує донька Вікторія.

Була ймовірність, що він разом з іншими військовими перебуває в російському полоні. Тому родина Слівінський моніторила різні ворожі групи, телеграм-канали, аби знайти бодай якусь зачіпку. Рідне обличчя побачили 25 червня. 

– В одній з груп росіяни опублікували нові світлини з українськими полоненими, серед них був Віктор. Тоді ми почали звертатися в Координаційний штаб, різні організації, щоб передати їм інформацію. Двоюрідна сестра Віктора допомагала писати звернення, збирати необхідні документи. Згодом інформацію про полон підтвердила і російська сторона, – кажуть рідні звільненого бійця. – На акції до Тернополя чи інших міст ми не їздили, лише писали звернення в різні організації, навіть чоловіку намагалися передати чотири листа, але він їх так і не отримав. 
 

Нарешті Віктор вдома

У російському полоні Віктор Слівінський перебував дев’ять місяців. Під час кожного обміну родина моніторила списки, шукала знайомі очі на світлинах та відео. Вони молилися, вірили та сподівалися, що захисника обов’язково повернуть додому і вони нарешті зможуть його обійняти. 

Диво, на яке так чекала родина Слівінський, сталося 19 березня 2025 року. У той день дані нашого земляка внесли у список на обмін, а незабаром дружина почула найрідніший голос. Пані Ольга згадує, вона не могла стримати сліз, плакала і не вірила, що нарешті її чоловік вдома, що він живим повернувся з пекла полону. 

– Чоловік пробув у полоні з червня 2024 по березень 2025 року. Ці дев’ять місяців невідомості були найважчими у нашому житті. Ти не знаєш, де твій чоловік, що з ним, в якому стані…Ніякої звісточки від нього, жодної відповіді на листи. І ось цей момент, коли піднімаєш слухавку і чуєш рідний голос. Сльози щастя, сльози радості, нарешті він вдома, – крізь сльози розповідає дружина захисника Ольга. 

Донька Вікторія каже, що пишається батьком, який став на захист своєї родини та України. Він пройшов непростий шлях на передовій, у російському полоні, але навіть зараз турбується про своїх дівчат. 

– Ці дні й місяці, які я провела без нього, були найгіршими та найстрашнішими в житті. Бо я дуже з ним пов’язана. Про те, що тата повернули з полону, мені повідомила мама. Як зараз пам’ятаю: задзвонив телефон, вона починає плакати у слухавку і крізь сльози каже, що його обміняли. Я впала навколішки і не могла стримати сліз. Це неймовірна радість, з моєї душі впав камінь, бо я вже знаю, що він живий, що він на українській землі, – додає пані Вікторія. 

Довгоочікувана зустріч 

Пані Ольга разом із донькою Вікторією планують відвідати захисника. Нині він ще на загальному карантині і проходить медичне обстеження. 

– Вітя сказав, що поранень і травм у нього немає, дякуючи Богові. Але ми розуміємо, що можуть бути інші проблеми зі здоров’ям. Зараз він проходить обстеження і чекаємо на результати. Нам головне, що він живий, а зі здоров’ям впораємося. Єдине, що можу сказати, – він сильно схуднув. Кілограмів 10-15 точно втратив. Каже, що в полоні йому довелося полюбити перлову кашу, яку він з дитинства не їв. Почувши це, я вже не питала телефоном про умови утримання, про харчування, щоб зайвий раз не нагадувати, – додала пані Ольга.