Скільки на серці приємних спогадів нашого з ним дитинства, скільки вдячності вам, дорогі краяни, за те, що повірили та підтримали нашого Ромчика! пише Колос
ЛЮБИВ СЛУХАТИ МУЗИЧНІ ШКАТУЛКИ
Роман Сасанчин – це ім’я звучить на вустах багатьох гордо, а у нас, його рідних, з присмаком леліючої любові до рідної кровинки. Як довелось іти до вибореної мрії? Спробую поділитись…
Народився Ромчик 1 квітня 2002 року, на вісім із половиною років молодший за мене. Тоді квітувала весна і разом із нею – ощасливлена наша родина, бо у сім’ї Василя та Євдокії, наших батьків, з’явився на світ синочок.
Ще зі сповитку Ромчик любив співати: голосно агукав, вслухався у мелодії популярних на той час музичних шкатулок. З раннього дитинства (4-5років) наспівував українські народні та естрадні пісні, якими захоплювався з телеекранів, особливо йому сподобалась пісня «Яворина» Назарія Яремчука. А про те, що доля зведе його зі сценою, навіть і мріяти було годі!
Нам часто пригадуються дитячі миті, коли Ромчик навшпиньках міг годинами стояти перед дзеркалом, самостійно зав’язувати татову краватку. У дитячому садочку він відзначився тим, що з характерною для дорослих манерою виконував пісні на свята, а найбільше – «Яворину» Назарія Яремчука. Це не могло не дивувати не тільки вихователів, а й всіх, хто слухав Ромчика.
На Святі першого дзвоника, у першому класі, Ромчик мав сольний виступ. З восьми років почав навчання у Товстенській музичній школі (у класі гри на акордеоні, викладач Олег Павлович Николяк). Мабуть, відтоді Садківська і Товстенська шкільні родини назавжди прийняли у своє коло замріяного хлопчика з піснею на вустах та власним музичним супроводом. Дивовижним було все: його дитяча усмішка, його рухи на сцені, важкий і вдвічі більший акордеон, який він з легкістю опанував.
Як Роман отримав шанс виступити на районному рівні? Так, на районному. Адже, щоб іти на велику сцену, завжди потрібна та публіка, яка полюбить тебе, дасть поштовх, щоб мрія зародилась. Талант дев’ятилітнього Ромчика помітила методист Іванна Дмитрівна Пішко на шкільному вчительському семінарі, а звідти – Роман бере студії вокалу в педагога Олександри Адамівни Іліщук в Заліщицькому районному будинку дитячої та юнацької творчості. Саме вчительська майстерність та Ромчикова любов до музики допомогли йому в 2012 році взяти участь у районному музичному фестивалі на берегах Дністра, де хлопець закохав у себе не тільки жителів с. Добровляни, а й району.
Враження від концерту настільки сколихнули наші серця, що ми відчули прагнення Ромчика і вирішили допомогти втілити його мрію – побувати на великій сцені… Восени 2012 року подали заявку на участь у першому випуску «Голос. Діти». Ромчик не пройшов, але його спів та артистичний образ змусив цілу країну повірити у нього та його особливу любов до пісні.
ПЕРША ПЕРЕМОГА
Як кожний шлях, який починається з молитви та віри, і прослави Бога, не може бути не поміченим і марним, так творча стежинка мого брата, за Господнім промислом, розпочалась у дуже дивний спосіб.
На святковій Літургії церкви Воскресіння Господнього УГКЦ у рідному с. Садки десятилітній Ромчик разом із парафіянами та настоятелем храму, о.Іваном Полевим зустрічали гостей: Владику Дмитра Григорака (єпарха Бучацького) та сестер Згромадження Пресвятої Родини з м. Чорткова. Тоді Ромчикові випала особлива місія – співати духовну пісню для гостей, а ще тримати жезл Владики під час Богослужіння.
Та на таке маленьке служіння Господь мав свій план. Сестра Марія Кузь і досі згадує, що якби не та мить, коли треба було тримати жезл єпископа на Літургії комусь із дітей, не дізналась би про Ромчика, бо саме його вона попросила послужити таким чином. «Я покликала хлопчину і попросила: «Можеш потримати жезл Владики?» На що Ромчик відповів: «Я ще й співати маю!» Та сестра у відповідь запевнила: «Спочатку тримай жезл, співати будеш потім». Тоді інші діти сказали: «А хіба ви не знаєте, хто це? Це ж – Роман Сасанчин! Його по телевізору показують!». Ромчик чемно взяв єпископський жезл і тримав під час Літургії. Такий дитячий послух у той день слугував тому, що сестри-монахині зацікавилися Ромчиком, звичайним хлопчиною, і запросили взяти участь у Міжнародному конкурсі сучасної релігійної пісні «Пісня серця», який стартував у Бучацькій єпархії.
Роман тоді отримав перше місце на єпархіальному рівні, а відтак привіз перемогу першого місця з патріаршого рівня. 31 червня 2013 року Роман представляв всю округу у Львівській філармонії, де відбувся гала-концерт, Ромчик, отримавши перше місце у молодшій віковій категорії, виконував авторську пісню «Крила життя», слова до якої написав сам, а музику отець-парох Іван Полевий:
Чому я людина? Чому я не птах?
Чому я так хочу без крилець літать?
Чому я не бачу калину згори?
Чому не колишуть у небі вітри?
Мабуть, ця перша перемога на духовному конкурсі, віра і любов до Бога, допомогли Ромчикові здобути згодом вже іншу – світську перемогу.
Кажуть, що людина має два крила – молитва і праця, які підносять її до неба. Саме молитва рідних, багатьох добрих людей і Романові зусилля змогли все ж таки зростити крила, про які вперше дитиною заспівав у своїй авторській пісні. Пізніше на змаганні «Голос. Діти» Роман знову співатиме про крила і знову здобуде перемогу. Як вдало тоді тренер Тіна Кароль підібрала йому пісню!
Опісля Роман здружився з монахинями, знайшов серед їхніх вихованців нових друзів, неодноразово побувавши у літніх дитячих християнських таборах, які організовували сестри Пресвятої Родини. Ці зустрічі, духовні науки, молитви зростили у його душі неабиякий духовний пагін для життя.
