В очікуванні захисника біля його рідної домівки зібралися рідні, близькі та представники громади. З нетерпінням чекала батька дочка Лілія, пише Суспільне
"Мій тато, це є мій герой. Найбільше хотіла, щоб він у мене був на випускному, але, на жаль, так не сталося. Ми всі дуже щасливі, що він повернувся", — сказала донька.
"Він у мене, насамперед, дуже добрий, хороший чоловік, сім’янин. Дуже довго чекали. Чекали зі сльозами. Найгірше, що було в нас, оці переживання, емоції. Зараз, дякувати Богу, він повернувся живий. Ми маємо ким гордитися і пишатися", — сказала дружина військовополоненого Ірина.
Племінниці Івана Герасимчука Роксолана і Катерина прийшли на зустріч із плакатами.
"Мій хресний добрий, веселий, мужній, хоробрий. Переживала, чекала його, вірила, що скоро повернеться", — розповіла похресниця військовополоненого Роксолана Бучок.
"Я молилася кожну ніч і Бог почув наші молитви. Їдуть! Я побіжу й обніму його сильно-сильно", — сказала племінниця військовополоненого Катерина Ільчук.
Зустрічали Івана Герасимчука з іменним прапором, який виготовили на замовлення, та святковим тортом у кольорах національної символіки.
"Учора дізналися, що наш герой повертається додому. Швидко написали до кондитера, замовили торт в патріотичних тонах, оскільки він герой, завжди був патріотом, нас захищав. Ми вирішили таким чином підтримати його моральний дух, підтримати всю нашу сім’ю, родину", — говорить племінниця військовополоненого Мар’яна Бучок.
На запитання, що відчув після повернення додому, захисник відповів:
"Немає слів… Усі повиростали. Три роки нікого практично не бачив. Доцю взагалі не впізнав. Того пам’ятаю ще в колясці. Я в шоці. Ще не вірю. Приїхав на реабілітацію, ніби на свободі. Але все одно ще відчуття не ті були. А приїхав додому, все змінилося. Вулиця змінилася, все по-іншому".
Іван Герасимчук розповів, чим планує зайнятися насамперед:
"Коли звільнився з полону, то вийшов на зв’язок з хлопцями зі своєї бригади. У мене багато хлопців загинуло. Можна сказати, фактично, моїх братів, з якими я воював. До мене дзвонять їхні рідні, телефонують побратими, які вже комісовані. Ми будемо зараз кілька днів об’їжджати могили. Хочу до всіх поїхати на їхні поховання. Є багато поранених, які лежать в лікарні без рук, без ніг. Теж хочу їх відвідати".