У його родині — семеро двоюрідних братів, і всі воюють, пише 20 хвилин
На час інтерв'ю він перебуває у відпустці у зв'язку з похованням одного із них — Герой підірвався на міні.
Саме до нього Крук звернувся, прилетівши зі штатів ще у лютому. Брат був старшим офіцером військкомату, а також викладачем на юридичному факультеті Чернівецького державного університету. З 2014-го воював був начальником штабу дивізіону в артилерії. Для Крука це був найкращий товариш. Вони разом були на усіх революціях.
Крук 25 років прожив за кордоном, у різних країнах, понад 20 з яких — у Нью-Йорку. Часто відвідував Україну та не планував повертатися, мав власний невеличкий бізнес, виховував з дружиною двох доньок, був старостою парафії Української православної церкви, а ще займався волонтерською діяльністю. Теж поривався воювати ще з 14 року, та тоді доньки здобували освіту, навчання у штатах скрізь — платне, дружина сама б не впоралася.
Тепер, коли діти самостійні, не зміг по-іншому: «Як я з тим жити буду, якщо не допоможу?», — казав дружині. Вона ж підтримала його, а тепер зізнається, що тоді не думала, що війна так затягнеться.
Хвилювався, що все забув
Освіту Крук здобув у Санкт-Петербурзькому військовому училищі. Служив в Білорусі та в Баку (Нагірний Карабах). Після розпаду союзу вирішив звільнитися, бачачи, як москва використовує військових для придушень повстань. З часу звільнення до повномасштабного нападу росії минуло рівно 30 років.
— Знаючи, що можу допомогти професійно, повернувся в Україну, хоча, коли йшов, думав, що вже нічого не знаю, побоювався, що за ті роки усе забув, та й техніка, з якою працював раніше, була з 87-го року випуску, — ділиться військовий. — Але все пригадалося до дрібниць. Напрацювання, навички не зникають. Залізо — те ж саме, з нового — усе компютеризоване і зовсім інше ведення документації. Та усьому цьому можна навчитися. Жодних курсів не проходив, старші офіцери завантажили програми на планшети, все згадував та вдосконалювався.
Нелегко офіцеру через вік. Йому — 54, а це уже багато для військової справи. Оточують його хлопці, віком від 20 до 50 років.
— Будучи молодим, я дивився на 40-річних, як старших офіцерів, — пригадує військовий. — Не може чоловік, якому більше 50 років, рівнятися з молодими. 30 — це золотий вік, але потрібні і такі, як ми. Ті, яким ще немає 40-ка — активніші, старші — більш помірковані. З молодими офіцерами армія завжди є сильнішою. Технології йдуть вперед, а те, що можуть молоді — багато старших уже не сприймають.
Служив у парафії
У Тернопільській артилерії Крук — старший офіцер батареї, тобто заступник комбата. Часом на його плечі лягає повне командування батареєю. А в штатах він керував парафією церкви. Там вона змушена заробляти на своє утримання. Тому організовував ліпку вареників між службами, домовлявся про оренду додаткового церковного приміщення, вів господарські та фінансові питання.
Цікавимося, як сприймається війна після багаторічного служіння в церкві.
— Останні роки я дуже тісно був пов'язаний з релігією, тому війна — це виключно робота, яку потрібно сумлінно виконати, — відповідає військовий. — До всього ставлюся в розрізі церковних, релігійних міркувань, та не заглиблююся, щоб не осквернити душу. Я пішов зробити роботу, стараюся її зробити якісно, наскільки можу. Найголовніше — щоб ми залишилися людьми після цього і хлопці наші повернулися живими.
Найбільша мрія Крука — щоб ворог утік і більше цю роботу не довелося робити. Залишитися спокійним на війні складно — багато емоцій, важка боротьба.
— Під час обстрілів — надіюся на Бога, розумію, що нікуди не дінемось, робимо максимум, використовуючи усі знання, — додав офіцер. — Молюся за всіх, хто довкола мене, і дякую Господу за кожен день.
У релігійні свята йому доручають просвітницьку роботу. Солдати з його уст слухають історії, пов'язані з християнськими святами, притчі. Каже, що здебільшого відповідає на запитання ненав'язливо, адже вважає, що кожен має право вільного вибору.
До речі, перед від'їздом до України Крука благословив Архієпископ Даниїл, саме той, що був посередником від Вселенського патріархату при отриманні Україною Томосу. Вони давно зналися, адже колись Крук був відповідальним за реставрацію церкви на Оселі СУМ — в центрі Спільноти української молоді, до якої входять його донечки та дружина.
Круку не по собі було залишати все, бо розпочав у церкві ремонт. Владика зрозумів його прагнення, підтримав у любові до України.
На цьому історичному фото — Крук з дружиною Ольгою та керівниками Української церкви в Америці: поруч з ним Митрополит Антоній, намісник православної церкви Америки, Канади, Австралії та Європи, а поруч з дружиною — Архієпископ Даниїл
Радіє стримано
Ворога називають між собою по-різному, іноді й матюкливо. До нецензурної лексики Крук ставиться негативно, але зізнається, що вона присутня і в його мові, хоча старається не вживати, бо честі це, як він каже, не додає.
Про успіхи виконаної роботи дізнається з коригувань. Однак, ніколи надто не радіє точним влучанням. Реагує стримано.
— Бачу, що робиться після наших обстрілів за поправками, які нам дають коригувальники: переважно — все добре, — каже військовий. — У душі радію, коли все вдається, та люблю бути стабільним. Підлеглих варто хвалити, але спокійно. Здебільшого всі задоволені — для цього ми і працюємо.
Гаубиці у підрозділі — радянські, дивізіон Крука наразі не переозброїли. Самохідна артилерія зручніша, вважає офіцер, саме на такій він працював, коли служив 30 років тому, та каже, що тоді усіх готували універсальними солдатами, тому добре дають раду із тим, що мають.
— Якщо піде процес оновлення — вивчимося на нові, — з легкістю додав військовий. — Стараємося придумувати свої хитрощі. Вчимося одні в одних. Щось пригадуємо з підручників, та більше допомагає практика. Дуже хороший в дивізіоні колектив — дружба, підтримка, жарти. Кожен має свою гідність, свій життєвий досвід. Це зовсім не те, що в армії колись. З одного боку це — складніше, з іншого — кожен чітко знає, що робить. Усі вмотивовані: прийшли — захищати свою землю.
Таких, як я, — багато
Героїчним свій вчинок не вважає, мовляв «таких, як я, — багато». Тут же навів приклади, що пятеро українців повернулися до Нью-Йорку вантажами-200, з його села хлопець приїхав воювати з Іспанії і загинув. Ось на похороні випадково зустрівся з родичем, який працює на зенітних установках — прикриває небо Києва.
— Ніхто не веде статистики, скільки насправді людей повернулися з-за кордону, щоб воювати, — каже співрозмовник. — Я теж не реєструвався. Найпростіше — зі свого військкомату, за місцем прописки.
— Я ніколи не був байдужим до історичних подій в Україні, — веде далі Крук. — Особливо надихало те, коли, відвідуючи Україну, бачив, як вона розвивається, а люди завжди прагнули свободи, вдосконалення, відкритості. В той же час, спілкуючись з тодішніми друзями з росії, розумів, наскільки вони зазомбовані, та задовольнялися тим, що мали.
Патріотизм в родині Крука формувався поколіннями. Його дідусь зазнав репресій від того ж ворога, з яким його внуки воюють зараз. Ще за Румунії його арештували за участь в Українській спілці, а згодом, уже після Другої світової, у якій він воював, за зв'язок з цією спілкою ще раз дали 10 років «визволителі», намагаючись знайти інші причини арешту. Батько дружини — теж був політв'язнем, реабілітований.
Наш герой ще на початку 90-х в Чернівцях, звідки він родом, був пластовим виховником, згодом в штатах — у Спілці української молоді. А дружина Ольга брала участь у формуванні першої на Буковині організації Народного руху. На Революцію Гідності вони прилітали разом.
— Вона мене розуміє і підтримує, це — як тіло і дві руки, що працюють одночасно, — говорить Крук про стосунки з дружиною. — Я знаю свою дружину з чотирирічного віку. Це найкраща подруга сестри. Це найдорожча мені людина. Ніби не було такого періоду, коли я її не знав.
Дружина живе його історіями
Дізнавшись, що чоловік їде хоронити брата, дружина теж прибула. Тому стала не лише свідком, а й учасницею нашої розмови.
Щиро дивується, як попри потік людей за кордон, він іде туди – у саме пекло, як, звикнувши до комфорту, затишних умов, естетики, яку сам любив створити, і «доброї колумбійської кави», живе в бліндажах, в польових умовах. Згадала, як гриз себе за те, що не пішов воювати в 14-му. Як цього разу хотіла їхати з ним, а він заперечував, мовляв «ти – мій тил».
Душевно розповіла, як до сліз зворушують її розповіді чоловіка — про дітей прифронтових зон, про тварин на фронті. Вона розуміє, що він їй переповідає далеко не все, але «живе» почутими від нього історіями.
— Уявляєте, дитинка маленька, ледве ходити навчилася, вибігає, щоб сказати хлопцям «Слава Україні», — емоційно доповнює розмову дружина. — Або дівчинка виносить з хати свіжоспечений ще гарячий ароматний хліб, обіймає військових і плаче, як діти створюють блокпости і вигукують усі патріотичні гасла, віддаючи честь воїнам.
— Ці діти виростуть, за них ми і воюємо, — спокійно розбавив враження дружини чоловік. — А те, як змінилося відношення до армії тільки надихає йти вперед.
Що кажуть колеги по службі?
— Про таких, як Крук, варто писати книги, не лише статті в газетах, — каже про Крука командир на псевдо Кіт. — Ми познайомилися в бригаді, я відразу зрозумів, що він — грамотний офіцер — стійкий, порядний і дуже любить Батьківщину — готовий все віддати за Україну, а це — найважливіше. Який би не був важкий період, він вірно діяв завжди, не впливають на нього ні важкість обставин, ні людський фактор. Ми одного віку, я знаю, як важко бути в армії, коли тобі більше 50-ти — вік дає своє. Від нього ніколи не чув нарікань. У родині Крука — семеро братів і всі воюють. Двоюрідні, але дуже тісно дружать між собою, разом виросли. Коли дізнався, що один із братів загинув — ледве стримував сльози.
Також Кіт розповів, що Крук дуже позитивно впливає на бійців, є прикладом мужності, справжній захисник. Незважаючи на вік, — у прекрасній фізичній формі, відповідальний, уважний до підлеглих. Пригадав, як на вогневій позиції в найбільш неочікуваний момент в гарматі застрягла гільза, і постріли були неможливими. Крук швидко усунув неполадку і підрозділ продовжив роботу.
— Я щасливий, що він — у мене, вважаю, що мені дуже пощастило, що він зі мною від початку війни, — продовжує Кіт. — Якщо б комусь довелося передати батарею, — перша кандидатура — він.
Розповів, як Круку довелося керувати підрозділом під час обстрілів. Він зумів зберегти спокій, команда виконала місію — вразила у ціль, і хлопці вийшли у повному складі без поранень та втрат
— Якщо кожен ставить собі завдання знищити хоча б одного ворога, то уже можемо сказати, що ми недарма сюди приїхали, ще трішки і перемога буде за нами, — додав командир.