"Зараз мало хто згадує назву Заруддя. Частіше вживають польське найменування Новий Світ. Реально ж Новий Світ лежить далі – між Провалихою і Циганською горою, де часто таборились цигани. Польська влада у 1935-1939 роках планувала створити на вільному від забудов Білецькому полі (ф.5,ф.6) чисто польський район, забороняючи селитися там українцям і євреям. Прихід сов’єтів у 1939 р. і друга світова війна завадили цьому плану. Тобто назва Новий Світ польська і набагато молодша за давнє іменування – Заруддя, а разом ці два невеличкі райони, яким нікуди рости по площі, а тільки вгору, можуть зватися Білецьким передмістям.
Відсутність щільної забудови (ф.1-ф.4) просторі зони вільних земель, говорять про давню та й ще й теперішню зайнятість населення у напрямку сільського господарства і квітникарства. Тому то й вулиць не так багато. Надаю першою сучасну назву вулиць, а в дужках першою – сов’єцька назва, а другою польська. Якщо не рахувати вул. Крушельницької (За Рудкою, Алеї Раціборського, Сенкевича) - кордону з містом і відтятої від нашого району залізницею вул. Бродівської (Заводська. Бродівська) і надставної вул. Білецької (Набережна, Білецька), район перетинали з заходу на схід три паралельні вулиці: Нижча -За Рудкою (Крупської, Крачевського), середня у всі часи – Котляревського і вища - Нечая (Котовського, Німцовича). У перпендикулярному напрямку з півдня на північ було і є фактично також три вулиці. Перша паралельно Білецькій, але на горбі - Броварна (Коржентовського, Дзержинського). Наступні дві поділені на частини. Вулиця Головацького (Матейки, 17-вересня) продовжується вулицею Гнатюка (Святого Станіслава), а вулиця Опільського (Московська, Ісаковича) вулицями Академіка Горбачевського (Пролетарська, Карпінського) і Вагілевича. Остання - Чехова створена вже по війні продовжила і поглинула коротку і круту вулочку П’єскса, що спускалася до Провалихи коло фабрики цементних виробів. Як видно, зміна влади і політизований підхід суттєво вплинули на переміну назв вулиць. Як би це було можливо, я б називав всі вулиці і площі нейтрально, типу Вишнева , Польова, Стрімка... , Привокзальна, Театральна…
Найдавніша згадка про Заруддя пов’язана з історично відомим прізвищем Заруцький, який був тернополянином і жив на Зарудді. Семирічним у 1575 р. він був взятий у полон татарами там виріс, вивчився, втік до Астрахані, потім став отаманом донського козацтва і після одруження з Марією Мнішек, намагався всадити на московський трон другого Лжедмітрія – її сина(ф.7). Між іншим, родина Мнішек володіла замком Залізці.
Річка Рудка (ф.8), названа від іржавого (рудого) болота – межа між Центром Тарнополя і Заруддям, починалася з Кузьмичевих джерел. Так, кажуть, величали господаря невеликого хутірця, що був поруч з джерелами на теперішньому Співочому полі. Нижче по течії до неї приєднувався потічки від двох джерел, що струмотіли: по дну яру за нинішньою обласною лікарнею з лівого боку і з правого - по яру нижче вулиці Тарновського, де зараз гаражі. Тепер це вже була річка, в яку вливалася ще вода від потужного джерела на нинішній вул. Галицької, навпроти молитовного дому.
По дорозі до Ставу Рудка в декількох місцях колись перегороджувалась дамбами, створювались ставочки, де рибу розводили. Від нашого авіадука (ф.9) до початку нинішнього парку Шевченка (ф.10) простягалась вул. Над Рудкою, звалася вона ще алеями Раціборського і була популярним місце гуляння і відпочинку тернополян. Потім це стала вулиця Сенкевича з двома дорогами, по середині яких протікала наша річка. Через неї були перекинуті три місточки. Зараз це вул. С. Крушельницької з трав’яним газоном, під яким річечка й захована. Австрійська інженери при побудові залізниці дбайливо ставилась до потічків, не засипаючи їх, а забезпечуючи протікання аж до Ставу, навіть невеличкий струмочок, що сочився Провалихою, мав свій чомусь довгий і зараз засипаний тунель. Вже за радянської влади Рудку спочатку перетворили на помийницю, згодом джерела, що живили її засипали, вода пропала. Накрили річку бетонними панелями, місточки стали непотрібними, бо річки не стало..., за то в нас є...зливова каналізація! Не стало також і струмочка Провалихи.
Коло самого авіадука знаходилась єврейська молитовня, з зіркою Давида на стрісі, далі по вулиці стояв нещодавно знесений будиночок пароха міста о. Сембая, а ще далі знаходилось товариство любителів музики (ф.15), а у кінці вулиці капличка св. Яна і поруч маленька кнайпа - «Ціпка».
На стику двох низин (нинішні вулиць Грушевського і Крушельницкої) ще у 1783 р. був збудований американський паровий млин C.Галль & Сини., за ним до Ставу лежало болото (нинішній парк Шевченка), куди вливалась вода Рудки. По краю болота йшла, Білецька дорога - за СРСР - вул. Набережна, тепер знов вул. Білецька. Млин Галлів, і віадук знищениі росіянами при відступі у вересні 1915 р.
Вулиця Білецька нічим особливим не примітнаю. Хіба що, жили на ній дві відомі всьому місту сестри - екзотичні особистості, які ходили вбрані у все чорне і їх називали штундами чи ще чомусь Несусями. Не знаю ким вони були за Польщі, а у 1950 ті роки вони кидались у очі тим, що на базарі випрошували у продавців з кожного по ложці сметани, по грудочці сиру, по маленькому кусочку м’яса... З миру по нитці – голому сорочка! Не доведи Господи, якщо хтось відмовляв. Галасу і прокльонів не оберешся! До екзоту мешканців цієї вулиці можна ще віднести Володими΄ра Станіславо΄вича (обов’язково з таким наголосом). Так величаво звали місцевого злодія, який пасся де завгодно, тільки не в своєму районі. Всі чудово знали чим він живе, але мирно співіснували поруч, і йому якось прожити давали.
В кінці вулиці, вже на Провалисі ще з 1851 р. працювала і до цього часу працює Броварня, колись було поруч два млини Германа Парнаса і Германа Зіммера, а вище Провалихи - промислова слюсарська школа, що переросла у радянські часи спочатку у Машинобудівний, що мав, навіть, ливарний цех, а потім у Комбайновий заводи. По моді, ні, скорше, – дурості, шалених дев’яностих ця будова перетворилася на ... ринок. Поруч з нею працювала Фабрика цементних виробів.
До останніх часів на нинішній вул. Котляревського існував ще Хлібозавод, а на вул. Чехова – Мебльовий цех. От і всі промислові об’єкти Заруддя. Далі буде".