Скульптура знаходилася на центральній набережній Тернопільського ставу поблизу Надставної церкви. Названа на честь матроса Петра Кішки, звідси і назва «пам'ятник матросу Кішці». Памятник місцеві жителі називали просто «Моряк». Після того у 80-х роках меморіал перенесли на територію зовнішнього двору будинку-готелю «Чайка».
Тепер помилуватися пам’ятником біля ставу містяни можуть хіба що на старих світлинах. Так, монумент є і серед фото Богдана Мигасевича.
Чимало містян згадують, що в минулому столітті, коли ще набережну «пильнував «Моряк», Тернопіль був миловиднішим та чистішим.
— Саме таким це місто в далекому 1972р. зустріло мене. Тихе, затишне, зелене, заквітчане трояндами . Чисте і благо влаштоване, яке займало перші місця по озелененню, чистоті, благоустрою. Тому і прикро буває на душі, коли вирізають молоді, здорові дерева в парках, скверах, дитячих площадках і у дворах будівель. Дивись, а там, як гриби після дощу, виростають МАФи, висотні будинки, забігайлівки і торгові центри. Недаремно в даний час жителі стали називати наше місто-містом барів, ресторанів, готелів, торговиць тощо. Прикро. Бо хочеться відродження фабрик, заводів, робочих місць і високих зарплат. Щоб наші діти не виїжджали за кордон у пошуках роботи, — згадує Орися Марчевська.
— Як жаль згадувати цей зелений і затишний Тернопіль, де справді було чисто і все зроблено зі смаком. Тепер роблять , ліплять, а пройдіть центром. Ноги поламаєш, в дощ облиє машина, як жарко, практично затінку мало. А весь час ніби щось і роблять, — коментує Інеса Терлецька.
— Що загалом можна сказати - фото унікальне не лише пам'ятником-монументов моряка, а й кутом, де зблизька видно набережну, яка просто шикарна. Глибина відповідна йде зразу за надійним, водночас естетичним і нормальної висоти кам'яним габіоном. А матроса тепер видно, як він стояв, і як можна було б поставити, якщо повернути на попереднє місце. Але я це раніше хотів дуже зробити, а тепер навпаки, нехай стоїть, де є до кращих часів. Може варварів трохи відбавиться... А там, де він зараз, думаю діла нікому не буде до нього, — рефлексує Олег Базар.
— А для мене матрос був "віхою": я зранку забігав до парку (із Заруддя). Біг до матроса, навк
Джерело сайт Тернополяни