Детальніше про 20-30 рр. в житті міста Тернополя, що знаходилось під польською окупаційною п’ятою розповість видання ternopilski.info.
Необхідність створювати відділи поліції
Як повідомляє видання Україна модерна, польська влада ведучи бойові дії проти ЗУНР також намагалася закріпитися на цих територіях і тому створювала органи влади. Так, міністр внутрішніх справ Польщі 12 листопада 1919 р. наказав створити три окружні командування – Львівське, Перемишльське та Краківське. Але відповідно цього наказу його дія не поширювалась на територію Тернополя. Тут далі продовжувала діяти військова жандармерія. Такий стан справ викликав невдоволення в мешканців міста і воно періодично зверталося до поліції з проханням утворити відповідні відділки. Зокрема, 18 грудня 1919 р. міська влада Тернополя надіслали лист з проханням допомогти з відкриттям відділу поліції. Причини: велике скупчення кримінальних елементів та неможливість упоратись з цією проблемою силою жандармерії.
Створення відділів
А тому поліція 1 березня 1920 р. поширила свою діяльність і на територію Тернопільщини. Зокрема, почалось утворення відділків в Бережанах, Бучачі, Підгайцях, Заліщиках, Зборові. 1 червня 1920 р. запрацювали комісаріати в таких містах, як Збараж, Тернопіль, Скала-Подільська, Теребовля, Чортків, Гусятин та Борщов. Загалом на 1 квітня 1921 р. в Тернопільському окружному командуванні працювала така кількість полісменів: 53 старших підстаршин, їм допомагало 130 підстаршин, а ще 94 старших дільничних та простих 1068 дільничних. Через 20 років кількість полісменів у воєводстві не майже не змінилась. Зокрема, в 1939 р. чисельність поліції становила 1443 особи.
Махабунди Тернополя
В той же час потреба в її функціонуванні існувала. Більшовицька загроза, яка проявлялася в переправленні нелегальної літератури, шпигунів лише посилювалася. У зв’язку з бідністю населення тут з’явилася велика кількість кримінальних елементів, які грабували, вбивали і утискали населення. У Львові такі елементи називалися батями, а в Тернополі махабундами. Як свідчать науковці у значенні батяра це слово й сьогодні періодично вживається в нашому місті. Хоча частіше говорять не батяри, а вар’яти. Щодо терміну махабунда, то воно вживалося у значенні як нероба, ледар, голодранець, халамид ник, непривітна, непутяща людина. А походить це слово з німецького wagabond (і польського wagabunda), а тому певною мірою є синонімом до «батяра». Було поширено слово махабунда на просторах між Тернополем-Бережанами-Збаражем. А між Тернополем і Підволочиськом навіть говорили ґарундер-махабундер. Зокрема, в місті Бережани школярів, які любили бешкетувати ще на початку ХХ ст. називали махабундами.
Махабунди і сфера діяльності
Про значний вплив «махабундів» на життя міста цікаву інформацію нам надають старожили міста. Зокрема, тернополянин пан Юрій 1927 р. народження розповідає, що в місті існували декілька злочинців, які тероризували цивільне населення. Головним серед них був пан Копестинський, що мав одного брата професійного шулера (іншими словами «картограя»). За неперевіреною інформацією йому програвали цілі маєтки. А інший брат керував саночисткою і займався відловом собак. Деякі з цих махабунд, злочинців і працювали в структурах Копестинського, займалися перевезенням більшовицької агітаційної літератури чи просто сиділи у в’язницях. Зокрема, щоб потрапити у в’язницю необхідно було просто вдарити поліцая чи вчинити інший незначний злочин. Ув’язнений отримав харчування, житло і певні умови, а отже можливість перезимувати чи перебути на утриманні держави в складний час.
Співпраця з більшовиками
Також «махабунди» користуватись географічним положенням Тернополя і радо приставали на пропозицію радянської влади перевезти заборонену в Польщі агітаційну літературу з Підволочиська (де й проходив кордон) до нашого міста. Користувались для цього польовими дорогами, адже шосе тоді було таке собі. Вартість перевезення мішка такої літератури була 60 злотих. Для прикладу, в Польщі в 1920 р. щоб утримати сім’ю з 3-х осіб необхідно було 100 польських марок на день. В цей час за ці гроші можна було купити кілограм пшеничного хліба за 35 марок, кілограм свинини за 82 марки, картоплі за 3 марки, літр молока за 10 марок. І зовсім не багато коштувала пачка сірників 1 марка. А тому така контрабанда або іншими словами пачкарство від німецького слова «Pack» пакет, в’язка, пака була поширеним заняттям.
Махабунди і весілля
А ще банда «махабунд» Копестинського любили розважатися на весіллях. Весілля тоді були маленькі. 10-20 осіб. Вистачало 2 літрів горілки на всіх. Приходили безмовно без запрошення. Сідали, їли і пили. Й знущалися над гостями. Так, тестя, господаря хати обмазували сажею і садили біля комину. Виглядало це так, ніби чорт сидить. Дружки не хотіли танцювати з махабундами, а тому їх посадили дерев’яну свинячу кучу, яку потім перекинули на них. Разом з гноєм. Іншого разу коли вони приходили, то наказували всім, що як лампа згасне, то всім слід голови запхати під стіл. А після того починали всіх бити металевими прутами. Кров текла рікою….
До банди входили мешканці вулиць Татарська, Липова, а ще райони Загребелля та Кападоції (приватний сектор між Збаражською та Старим парком). Зокрема, відомі такі прізвища, як Самборський, Зозуля, Дебельський, Мартинцьо, брати Рудивичі. Поліція називала їх «8-ма компанія» і мало займала злочинців, а тому вони могли творити, що хотіли. Поряд з відвертими злочинцями були й більш порядні, які намагалися їм протистояти. Зокрема, відомого про такого собі «махабунду» на прізвище Різничок (мешкав на вулиці Стрімка), який бив злодіїв по весіллях.
Отже, така була кримінальна ситуація в місті на початку 20-х років ХХ ст. А що ви знаєте про історичні події ? Пишіть в коментарях.