"Він з жадібністю одразу кинувся її читати. Прочитавши, піднімає до мене квадратові очі і каже: - Та це ж майже слово в слово – Кодекс Будівника Комунізму! (Був колись такий документ проголошений на ХХІІ з’їзді КПРС у 1961 р.) Суттєва відміна лише в словах - самостійна, незалежна, соборна Україна! 

Як раз ці слова і викликали несамовиту лють москалів, як при СРСР , так і зараз. Особливо дивують нападки на бандерівців -ОУН(Б) і УПА, як на фашистських підплічників. Припустимо, що це так. Тоді, щоб бути справедливим треба, не шукати скалку у чиємусь оці, а з свого ока цілого стовпа витягти. 

На боці фашистів практично з початку війни воювали проти комуняків - Російська Визвольна Армія (РОА) Власова, інші російські підрозділи (ф.2) та ще військові з’єднання колишніх республік СРСР, яких було також чимало. Загальна їх чисельність не менше 1000 000 чол. Та це не згадується, як не говорять і про наших мельниківців - ОУН(М), які були основою дивізії СС «Галичина» і мали розходження з бандерівцями ОУН(Б.) Лише бандерівці винні. Напевне, тому, що бандерівський рух:

1. Був найбільш організованим, послідовним, ідейно обґрунтованим і підготовленим. Ще з 1941р. батальйон «Нахтігаль», створений під орудою Р. Шухевича (ф.6) для вишколу національних військових кадрів завдяки тактичному ходу - мнимому співробітництву з німцями. Батальйон в складі Дружин Українських Націоналістів (ДУН) увійшов до Львова, забезпечивши роботу по несподіваному для німців проголошенню відновлення Української Держави. 

2. По при всякі перепони досяг певних успіхів, а саме:
– офіційного проголошення у Львові (ф.3) 30 червня 1941 р. і слідом за цим у Тарнополі (ф.4 - на фото зліва направо портрети Бандери, Гітлера і Коновальця) та інших містах акту відновлення Української Держави в надії позбутися більшовизму і приєднатися до Європи. Головою уряду став тарнополянин Я. Стецько (ф.5). 

Як виявилось, німці не бажали самостійності України, тому майже весь новопроголошений український уряд через 12 днів був заточений у концтабори. Туди ж попав і сам Бандера та вся його сім’я, яка практично повністю була німцями знищена. В знак протесу проти таких репресій ДУН відмовився брати участь у бойових діях на боці німців, і був розформований 13. 08 1941 р. та перетворений 16. 03.1942 р. на охоронну поліцію, яка потім через відмову вояків 01.12.1942 р. продовжувати службу була розпущена по домівках;

- прийняв рішення у лютому 1943 р. про розгортання збройної боротьби як з німцями, так і з сов’єтами та створив навесні 1943 р. військові відділи з дезорієнтаційною для німців назвою Українська Народна Самооборона (УНС) ; 

- приймав участь з 28 березня 1943 р. у поставі на базі ОУН(М) дивізії СС «Галичина» (ф.7,ф.8,). При формуванні дивізії перевага віддавалась кандидатам до вступу, які служили у австрійській армії і католикам. На початках ОУН(Б) була проти створення дивізії, але вирішила використати і цей факт для розширення підготовки національних військових кадрів. В результаті там пройшли вишкіл коло 12 000 українців, на базі яких була створена дивізія або інакше 1-ша Українська Національна Армія (УНА), яка влітку 1944 р. була розбита під Бродами. З 11000 вояків загинуло 8000. Рештки в більшості увійшли в створену ОУН (Б) Українську Повстанську Армію (УПА) на чолі з Р. Шухевичем.

3. Став інтернаціонально об’єднуючим. Антирадянські групи різних націй ввійшли до нього. 

4. Не дивлячись на поразки, розстріли і заслання учасників супротиву німцям і москалям, і півстолітню цільову масову обробку радянською пропагандою, мрія про самостійність України лишилася у пам’яті українців і таки ... ЗДІЙСНИЛАСЯ!

До початку визволення Тарнополя нацисти проявили себе, крім згаданого, ще й вбивствами та мародерством місцевого населення, насильним вивезенням молоді (більше 7000 чол. лише восени 1941 р.) на роботу у Німеччину, і масовими (на 1943 р.- 9857 чол.) розстрілами євреїв. Німаки ще й намагались використовувати, українців як гарматне м’ясо.

Після оголошення військового стану 10.10.1943 р. у Тарнополі нацисти почали прилюдно страчувати арештованих і закладників, що у відповідь привело до почату відкритої боротьби УПА проти німців. Тут слід зауважити, що жоден з російських підрозділів, що служили німцям, проти них ніколи так не виступили. Радянська і путінська пропаганда про цей факт знов чомусь зовсім забуває, а брехливим брудом обливаються лише бандерівці. 

Ніколи не згадується також, що підрозділи УПА в районі Яремче у 1944 р. воювали проти німців спільно з радянськими партизанами-ковпаківцями, завдяки тверезо мислячому комісару Руднєву, який за такі думки і співробітництво і поплатився життям – був підступно вбитий агентами КДБ. Винними в його смерті, зрозуміло, зробили бандерівців.

При обороні північно-східної околиці Тарнополя німці, задіяли аж 120 вояків ІІІ-го батальйону, 4-го полку ще не сформованої до кінця дивізії «Галичина» (ф.9), так звану групу «Мічерлінг» (по прізвищу командира-німця). Галичани ж вже тоді почали саботувати німецькі накази, що привело 3-го квітня 1944 р. до послаблення німецької оборони і успіху просування радянських військ. Та у воюючих на боці німців хлопців виходу не було. В полон їх червоноармійці не брали, а здебільшого по наказах комісарів розстрілювали на місті, тільки взнавши, що то українці, тому вони вичікували слушного моменту щоб зі своїми з’єднатися. Рештки групи «Мічерлінг» були знищені на краю лісу у районі с. Петрики, а четверо, що вижили, попали у полон і були прилюдно повішені (ф.10 – не впевний, що це фото саме того повішання) у Тернополі на вул. Міцкевича, напроти Парафіяльного Костелу там, де зараз пам’ятник Крушельницькій стоїть. На грудях висіли фанерки з написами по російські – СМЕРТЬ ПРЕДАТЕЛЯМ. Таким чином, напис на ф.8 зроблений не обгрунтовано, адже дивізія СС «Галичина» була офіційно сформована лише 28 квітня 1944 р. 

Переінакшувати історичні події, або щось в них замовчувати собі в угоду, вроді, ніхто не повинен. Аж ні! Повелося ще з часів Петра і Катерини, що в слова - російський історик стало синонімом слова брехун, і це цілком справедливо, як за часів царизму, при радянській владі так і зараз. По російські можна сказати: - Преемсмтвенность налицо! Моя вчителька історії якось мені сказала: - Науки історії не існує. Є політика Комуністичної партії на даному етапі! Я стільки раз за життя перевчалась... 

Хай би собі брехали про себе, що завгодно, але ж Україну нащо чіпати? Ні, таки чіпляють!, починаючи від Київської Русі, до якої примазатись їм бач треба, аж до нашого часу, трактують історичні події на свій москальський лад. Все, що стосується України - брехня і перекручення фактів лилось і ллється бурхливою рікою. До того добавлялись ще й провокаційні дії, наприклад, «яструбків» під личиною бандерівців..., та й у наш час провокацій вистачає. Жаль, що у багатьох головах засіла ще та сов’єцька пропаганда, а дехто ведеться і на путінську.

Не годиться історію трактувати однобоко, змішавши до купи правду і домисли, спровокувавши події і зробивши при цьому винним когось одного. Не можна також сприймати на її віру і піддаватись емоціям. Оперувати у вирішенні питань треба фактами, на базі яких робити обгрунтовані висновки. Як до неї чесно підходити - це наука досить точна, як математика чи фізика, бо ще всім відомий Швейк (я це вже раніше відмічав) казав: - Хай було, як було, адже... воно так було...». 

Основні статистичні дані, дати і факти взяті з:

1. О. Семенів. «Тернопіль у вогні. Хроніка подій весни 1944 р.» Тернопіль: ТОВ «Тернограф». 2015 р.
2. С. Воланюк. Омелян Польовий-«Остап». Торонто-Львів. Видавництво «Літопис УПА». 2013 р.
3. Дуда І.М. «Тернопіль. 1540-1944. Історико-краєзнавча хроніка.» Ч.1.Тернопіль. Навчальна книга - Богдан. 2010 р.
4. Гулько Я.Г. «Невідомий Тернопіль: публіцистичні нариси з історії рідного міста». Тернопіль: ТОВ «Тернограф». 2015 р.
5. Gert Fricke. «Fester platz Tarnopol 1944». 1986 р. Переклад українською. Сайт- ternopol.te.ua.
6. http://dmz-zeitgeschichte.de/archive/40 - Надав інформацію і переклав на українську Микола Петрович.
7. Українська РСР у Великій вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 р. р. Київ. 1969 р. Видавництво політичної літератури.