На вулиці князя Острозького зберігся один із давніх будинків, який нерозривно пов'язаний з минулим Тернополя. Це "заведеніє", як і досі називають його старожили міста, або "фундація князя Острозького", блог  Тараса Циклиняка 

Історія фундації пов'язана з часом, коли власником Тернополя був Костянтин Костянтинович Острозький, який успадкував місто після одруження із Софією Тарновською. У вересні 1570 року він видав грамоту, в якій говорилося, що при церкві Різдва Христового "має бути теж шпиталь для бідних, на утримання якого князь записує поля, що тягнулись вздовж піль польського шпиталю аж до села Білої, і в другім місці — коло піль березовицьких по теребовлянський гостинець." 

Ця перша згадка про діяльність князя Острозького в Тернополі фактично є початком історії фундації. Завдяки цій грамоті у місті виникло братство, яке, крім церковних справ, займалося шкільництвом і опікунством над згаданим шпиталем, котрий знахо¬дився неподалік Середньої церкви.

У 1883 році шпитальний фонд був відокремлений від церкви і утворено фундацію під назвою "Заведеніє фундації Константина князя Острозького в Тернополі". 

Виникла потреба будівництва власного будинку для утримання хворих і перестарілих міщан. Будівництво притулку при тодішній вулиці Микулинецькій (тепер Острозького) очолив комітет, в який увійшли адвокат В. Лучаківський, купець В. Стахевич, судовий офіціял Я. Юськевич, міщани І. Решетуха, А. Сатурський, В. Чумак, М. Брикович, брати Кордуби, Т. Рудий. Активно сприяв будівництву також директор народної школи Т. Сеник. 

12 травня 1886 року, до 360-річчя від дня народження К. Острозького, урочисто відкрили "заведеніє ", яке стало найбільшою і найбагатшою добродійною українською інституцією. Цю гарну двоповерхову кам'яницю, збудовали у зручному місці з великим городом і садом. 

У ній була також домашня каплиця з різьбленим вівтарем Пречистої Діви. Тоді у фундації утримувалися 22 старці, яких догля-дали сестри-служебниці Непорочної Діви Марії, спроваджені із Жужеля, що на Львівщині, священиком В. Громницьким. Сестри-служебниці жили у приміщенні фундації, вели господарство, кухню, а також утримували українську захоронку для дітей, яка містилася поруч.