Можна довго сперечатися, як довго живе справжнє кохання. Однак такі історії як-от Михайла та Параски яскраво показують: почуття можуть бути вічними. Якщо тільки двоє справді цього захочуть. Закохані провели разом 67 щасливих років й померли в один день. Попрощалися з подружжям 11 січня – у день народження Параски, повідомляє Bogo news
Про весілля домовилися майже відразу
На своєму віку закохані побачили так багато: і доброго, і моторошного. Пригадуючи своє дитинство, Параска говорила про війну. Тоді разом з сім'єю тікала у ліс. Мама дівчини напекла хліба й роздавала його людям, які не встигли нічого взяти з собою. Коли повернулися додому, побачили, що все – розгромлене.
Параска та Михайло, старший за свою кохану на 4 роки, познайомилися у свято на базарі. Вочевидь, це було кохання з першого погляду. Довго не зустрічалися, а майже відразу домовилися про весілля.
Михайло та Параска / Фото з родинного архіву
Весілля гуляли 2 дні. У перший вечір нареченій на щастя шили віночок з барвінку.
Молоду колись дуже файно завивали. На віночок купляли ще завушниці, голова вся була у стрічках по два метри, тоді хустка і рантух. Тоді разом з молодим і музиками йшли до слюбу,
– пригадувала Параска.
Спершу молоді жили у батьків Параски, а згодом – збудували свій дім. У подружжя народився син. Параска працювала у колгоспі. А Михайла знали як майстра на всі руки. Цілому селу тесав дерева на будинки. А потім – в Івано-Франківську прокладав водопроводи. Кожну копійчину відкладали сину на майбутнє.
"Трошки деколи з жінкою сваримося, а тут вже і добре"
Михайло та Параска були щасливими одне з одним. Раділи внукам та правнукам. Будували своє життя, попри історію, яка навколо писала не найвеселіші свої сторінки. Звичайно, без сварок не обходилося. Однак закохані швидко мирилися.
"Трошки деколи з жінкою сваримося, а тут вже і добре. Деколи думаю, що більше ніколи з нею не буду говорити, а потім обертаюся тай говорю далі", – пригадував Михайло.
В останні роки життя він був найстаршим чоловіком у селі. Подружжя часто навідували рідні. А їхню історію односельці досі переказують з захватом. Бо вона доводить – кохання є.