"Вона знаходилась у Тернополі у будинку теперішньої художньої школи, про переведення якої йде зараз йде бурхлива суперечка. Метою створення такої сурйозної фірми було збереження державних таємниць у засобах масової інформації. От вона і не допускала до публікації те, що радянська влада по різних причинах намагалась приховати.
До цього часу обставини деяких подій до кінця не з’ясовні і їх треба розгадувати. Одна з них - штрафні батальйони. Про штрафників довго мовчали. Напевне, вперше я почув про цей комуністичний витвір у приватній розповіді тернополянина, який пройшов всю війну, визволяв наше місто. Йому довелось через якусь дрібничку на короткий час загриміти у штрафбат. Я тоді вчився ще у восьмому класі, так що подробиць тої розповіді, на жаль, достеменно не пам’ятаю, тому й не берусь стверджувати, що Тарнопіль він визволяв у складі штрафбату. Одне мені тоді з його розповіді запам’яталось - гинули штрафники сотнями, бо гнали їх в атаку фактично без зброї, а ззаду йшли війська КДБ з наказом розстрілювати, тих, хто під кулями ворога не йде вперед. Вийти з штрафників можна було лише після поранення і обов’язково спереду! Таке поранення повезло отримати моєму розповідувачу у першому ж бою в складі штрафників, і він був переведений після госпиталя у регулярні війська. Людини цієї вже нема серед нас, і я міг би назвати прізвище, але лишилися діти і онуки. Не знаю, як вони до такої реклами поставляться, тому краще промовчу.

Вже навчаючись у десятому класі у після Бітлів нашим куміром став Володимир Висоцький. Його феномен був в тому, що він став популярним без прод’юсерів, без реклами, без якого б там не було піару і, навіть, без сценічних концертів. Його правдиві, неординарні і несподівані пісні розповсюджувались між молоддю по секрету від влади мільйонами магнітофонних записів. По темі нашої розмови він зокрема співав: - ... Вы лучше лес рубите на гробы – вперёд идут штрафные батальйони... Вже пізніше, при горбачовській гласності , цей сталінський витвір ще більш яскраво був показаний у телевізійному фільмі «Штрафбат» . 

Корінний тернополянин, очевидець визволення Тарнополя від фашистів Ярослав Гулько у своїй книзі «Невідомий Тернопіль» також торкнувся цієї теми. Тут вперше я зустрів свідчення, що у визволенні південної частини (цілком можливо, не тільки південної) міста – вул. Гаївська, вул. Острозького з прилеглими вуличками у найперших боях , щоб визначити міць оборони фашистів, брали участь штрафники-смертники, приречені гинути сотнями і у більшості ... загинути. «Жодна хроніка і військові зведення не згадують скільки штрафників загинуло під час боїв за Тарнопіль», - пише Гулько. 

Не згадувалось ніколи про загибель після нічного німецького бомбардування більше сотні дівчат-зенітниць, на своїх бойових позиціях на єврейському цвинтарі – Окопиську. «Понівечені тіла перемішані з металом, камінними надгробками, зотлілими кістками і землею» були розкидані по всьому цвинтарю, - свідчить Я.Гулько. Він це добре знає і все сам бачив, бо мешкав як раз навпроти Окописька.

Мовчали довго засоби сов’єцької масової інформації і про штурм міцних будов - Парафіяльного Костелу (де зараз універмаг) та колишньої тюрми (тепер міськвідділ поліції), перетворених німцями на фортеці. 

Тільки у Я. Гулько чітко визначено, що штурмував їх батальйон новобранців-сибиряків (цілком можливо ще й штрафників). Їх було понад 400! , і, практично, не вижив ніхто. «Німці розстрілювали нас впритул, бійців командири не берегли, аби швидше відрапортувати Сталіну про взяття Тарнополя»,- відмічає через 20 років у своєму листі, напевне, єдиний, хто вижив, паралізований інвалід-білорус, якому осколком снаряда пошкодило хребет під час цих боїв.

Ці нещасні смертники першими попадали під нищівний вогонь ворога і гинули масово, а городяни потім закопували їх на своїх городах, у ровах, засипали у підвалах зруйнованих будинків разом з трупами німців і ніхто нікого не рахував, і не відмічалось це у статистиці. Епізоди боїв у районі Парафіяльного Костелу і тюрми показані лише на малюнках фронтового художника В.М.Макарова, який спочатку з натури робив ескізи (ф.1), а потім пізніше перетворював їх на картини ( ф.2, ф.3), де чудово видно і сам Костел і руїни Окружного суду, що стояв перед тюрмою. Ніяких світлин чи документальних кінокадрів цих жахливих боїв немає. Існують лише повоєнні фото навколишніх руїн (ф.4,ф.5), по яких можна зробити висновки про їх масштаби. Достовірність і правдиву реальність робіт В.М. Макарова підтверджують фото (ф.4, ф.6), зроблені приблизно з того ж ракурсу".