На вулиці Олени Кульчицької, що у центральній частині міста, відчувається аура давнього Тернополя, адже тут досі збереглися старі кам’яниці оригінальної архітектури, пише Любомира Бойцун в часописі "Ї".
Для корінних тернополян ця вулиця й досі Пасаж Адлера, хоча у 1948 її перейменували чомусь у Комсомольську. Під час перейменувань початку 1990-х ця затишна вуличка названа іменем художниці і педагога, уродженки Бережан Олени Кульчицької (1877–1967 р.)
Звідки ж узявся Пасаж Адлера?
Наприкінці ХІХ ст. удатний купець Ігнатій Адлер – власник аптекарського магазину і складу, а згодом й готелю, радний міської ради – почав розпарцельовувати землю, що була його власністю. І на місці старих хатин почали виростати нові гарні кам’яниці. Саме тоді заможний тернополянин звів будинок із аркою, що з’єднувала нову вулицю із сучасною Коперника (тоді Стрілецькою Середньою). Так появилося найменування Пасаж Адлера.
Будинки, що й досі височіють на цій давній вуличці, зберегли характерні риси зодчества кінця XIX століття. Крім оригінального ліплення, тут збереглися елементи кованого оздоблення й тогочасна плитка. Про вік кам’яниць нагадують круті гвинтові сходи, якими щоденно підіймаються й працівники газети «Місто». Документи засвідчують, що у тодішній міський «новобуд» органічно вписалися й більш давні будівлі (сучасний №4). Це кам’яниця, тепер дещо змінена, датується кінцем 60-х років XIX століття.
Спочатку це була двоповерхова споруда, а згодом її вирізнив суцільний ряд великих вікон. Це була ознака «фотографії кабінетової». Тут на тлі декорацій робили фотопортрети, родинні та шлюбні світлини. Відтак вони наклеювалися на картонну основу – паспарту, де зазначалося, як правило, ім’я власника фотосалону, адреса та де зберігається кліше. Цікаво, що тогочасні тернопільські кліше зберігалися аж у Відні.
Одним із найдавніших відомих тернопільських фотографів був Альфред (Антон) Сількевич. Народився він у 1855 році у Тернополі, в сім’ї військового. Під час поїздок з батьком у службових справах до Львова, Кракова, Відня юнак познайомився із фотосправою і захопився нею. Навчався фотомистецтва у Львові, а згодом удосконалював навики у Празі. Батьки допомогли синові придбати обладнання, необхідне для відкриття фотосалону. Саме Сількевичу належить низка відомих фотопортретів, серед яких дві світлини юної Соломії Крушельницької та адвоката, письменника й бургомістра Володимира Лучаківського. Під час Другої крайової етнографічної виставки, яка відбувалася у Тернополі у липні 1887 року, А. Сількевич зробив альбом із 50 світлин селян у святковому одязі з різних регіонів Галичини і Буковини. Фото майстра донесли до нашого часу красу і своєрідність народних строїв.
Частина тих світлин зберігається у фондах Тернопільського краєзнавчого музею. «Фотографія кабінетова» А. Сількевича почала працювати у нашому місті приблизно у 1881–1882 роках. Наприкінці XIX століття її сліди губляться.
Із Пасажем Адлера пов’язана доля іншого відомого тернопільського фотографа Брунона Калішевського, світлини якого можна й досі побачити у родинних альбомах тернополян. На звороті паспарту його фото зображено будинок, де містився салон. Тут також напис польською мовою «Художнє фотоательє. Брунон Калішевський – Тернопіль, Пасаж Адлара, власний будинок». Крім портретів і сімейних світлин у цього фотомайстра є серія світлин тернопільських костьолів.
Запам’ятався цей повстанець 1863 року тернополянам тим, що пересувався на дерев’яному протезі. Знали його і як активного учасника польського ремісничого товариства «Гвязда» («Зірка»). На фото Калішевського є також й адреса – вулиця Міцкевича. Історія Тернополя зафіксована об’єктивами Вольфа, Вільгельма та Леопольда Ляубів. Саме світлини Вольфа Ляуба, надруковані як поштівки, зберегли пам’ять про бурхливі події березня-червня 1917-го, зафіксували зруйноване у час Першої світової війни місто.
Є відомості, що Вольф Ляуб почав працювати у Тернополі з 1905 року і мешкав на вулиці Міцкевича. Однак пізніші документи засвідчують, що Вільгельм Ляуб був власником фотосалону на Пасажі Адлера, 2, а в 4-му будинку мешкав ще один фотограф – Леопольд Ляуб. Слід зауважити, що роботи цих фотомайстрів відзначалися не тільки якістю, а й художнім смаком.
Отак Пасаж Адлера вписав свою сторінку в історію фотосправи у Тернополі. Ще в совєтські часи у згадуваному старовинному будинку навчалися фотомистецтву учні побутового комбінату.
У новітніх будівлях Пасажу Адлера на перших поверхах містилися різні крамниці, майстерні, перукарні. Серед майстерень виділялися кравецькі. Цікавий штрих у біографії цієї вулиці – у 1908 році на розі Міцкевича і Пасажу Адлера відкрився фотопластікон – передвісник кінозалу. У будинку №6, який не зберігся (на цьому місці збудовано облшляхбуд) діяла редакція тернопільської газети, б’юро посередництва купівлі і продажу нерухомого майна Яна Грошека та друкарня Леона Вербіцького.
З цією вулицею пов’язана також діяльність «Каси хорих» – інституції, яка здійснювала як медичне, так і соціальне забезпечення працюючих. З цією метою відраховувався певний відсоток для медичного обслуговування та соціального забезпечення у випадку хвороби чи нещасного випадку. З Пасажем діяльність цієї установи пов’язана із 1912 року, коли тут закупили приміщення «Каси хорих». А взагалі ця інституція почала діяти у Тернополі із 1889-го.
У 1927 році тут виділили місце для консультації матері і дитини. Багатолітнім директором цієї установи був Рудольф Строубель, а головним лікарем українець Богдан Свистун – знаний у місті як фахівець високого класу. У 1920 році було прийнято статут «Каси хорих», який визначав параметри її діяльности. На жаль, у час Другої світової війни документація цієї установи згоріла. А в цьому будинку тепер працює медична частина УВС.