Подія у маленькому і віддаленому селі глухого Поділля, як називали тоді Борщівщину, мала ефект бомби. Ще б пак, дві бідні дівчини-сироти знайшли скарб просто посеред поля! Ще до сьогодні ходять різні версії подій тих далеких років. Проте довірятимемо джерелу. Зокрема, розповідь про цей трафунок знаходимо у другому випуску «Літопису Борщівщини», який редагують у Борщівському краєзнавчому музеї. У статті викладача Тернопільського педагогічного університету Олександра Петровського описана достовірна історія цієї знахідки.

Катерина та Настя Данильчуки рано втратили батька, залишились сиротами, а їхня матір – вдовою. Жили у постійній скруті. Чи могли б вони подумати, що один звичайний день змінить їхнє життя? Літнього дня 1878 року дівчата пасли корову і декілька овець на пасовищі «Передолина», що знаходилось на правому березі ріки Нічлава навпроти села. Раптом на ранковому небі з’явились чорні хмари, здійнялася буря і почалася сильна злива. Перечекавши негоду, дівчата вийшли зі сховку і побігли під горб, щоб завернути переляканих овець. Аж раптом на дні вимуленої калабані, у відблисках ранкового сонця помітили щось блискуче і дуже гарне. Підійшли ближче – і не повірили своїм очам. Речі нагадували золоті прикраси, тому пастушки не наважились самі їх збирати, побігли до матері і все розповіли. Здивована жінка прийшла з доньками до того місця і натрапила у розмитій глині на справжній скарб золотих речей. Розгрібаючи мокру від дощу глину, знаходила все нові і нові речі, все це складала до подолу.

Бідна жінка не знала, кому саме варто показати знайдене і як вигідно його продати? Найперше, знайдені золоті речі вона показала власникові магазину із сусіднього села Мошкові Блюму. Вдові він пообіцяв дати всього лише 50 центів і то наступної весни. Жінка зметикувала, що то занадто мала ціна, ніби відчувала, що знахідка має більшу цінність. Тому відмовилася. Але село є село. Поки вона повернулася до дому, у Михалкові вже йшло справжнє розслідування.

Оскільки гмінна земля, на якій було знайдено скарб, вважалася державною, вирішенням його подальшої долі зайнялися війт Михалкова Грицько Ткач, секретар Іван Карпінський і ксьондз із сусіднього села о. Люшпінський. Ювелір у Борщеві, куди чоловіки привезли знайдений скарб, неабияк здивувався побаченому і повідомив: всі речі виготовлені із золота і до того ж, мають неабияку історичну цінність. Дізнавшись про скарб, представник музею Дідушицьких Владислав Зонтак особисто приїхав у село і закупив багато золотих предметів у селян, які вже встигли перекопати місце знахідки вздовж і впоперек. Вдало спродала своє золото і жінка-вдова. Вона розбагатіла, і видала дочок заміж, справивши їм непогане придане.

Ще довго люди шукали скарби на тому місці. З часом все призабулося і притихло. Та через 20 років Михалків знову опинився у центрі уваги: тут було знайдено ще один сховок золота. Цього разу доля усміхнулася трьом місцевим чоловікам – Стефанові Руссаку, Миколі Стрижибовту і Василеві Лакустяку. На розкопках найбільше наполягав Василь Лакустяк. Під час ремонту розмитої дороги саме він віднайшов декілька золотих намистинок і логічно припускав, що це частина цілісного скарбу. Тож його потрібно шукати саме тут. Отримавши дозвіл від гміни на розкопки, 19 травня чоловіки взялися розкопувати землю на відстані 27 метрів від першого скарбу. І ось лопата копачів наткнулася на щось тверде у землі – це був тріснутий горщик, повний золотих речей. Шукачі похапцем хапали знайдені речі, у передчутті великого щастя.

І знову Михалків накрила «золота» лихоманка. Люди перекопували землю, промивали ії і знаходили переважно лише дрібні предмети, які потім продавали лихварям за безцінь. Ті ж переплавляли їх у золоті злитки. У справу навіть втрутилася жандармерія, аби не допустити масового розкрадання на місці знахідки.
null

Загальна вага золотих речей з Михалкова, які потрапили до рук науковців, склала близько 7,5 кг. Шукачі розбагатіли і були щасливими, адже за свої знахідки отримали чималі гроші. Було встановлено, що і одна, і друга знахідки – то частини цілісного скарбу, який лежав у землі століттями. Серед речей, які входили до скарбів, виділяються діадема, гривна, п’ять браслетів, 12 фібул, 7 блях, пірамідальна підвіска, чотири чаші, понад дві тисячі намистин, моток золотого дроту та інші предмети.

Багато речей з Михалківських скарбів потрапило у приватні колекції, а також в музеї Європи. Сьогодні можна оглянути лише майстерно зроблені гальванокопії цих знахідок, які виставлені в експозиції Львівського історичного музею. Майстерно виготовлений муляж зберігається також у Борщівському краєзнавчому музеї.

Михалківський скарб не має рівних собі за цінністю серед подібних скарбів у всьому Карпато-Дунайському басейні. Знайдені предмети, як стверджують науковці й історики, належали вождям племені або ж жрецям і використовувались для ритуальних церемоній. На це, наприклад, вказує діадема із золотої бляхи, багато застібок(фібул), браслети, гудзики, зображення вовків.

Австро-Угорський уряд дозволив залишити михалківський скарб у Львові. Спочатку він був окрасою колекцій графа Володимира Дідушицького, а пізніше, до 1940 року зберігався у Львівському історичному музеї після чого його вивезли до Москви.

Хто і чому зарив золото у землю? Припущення є різні. Деякі дослідники навіть схилялися до думки, що Михалківський скарб – не що інше, як «священне золото» агафірсів, про яких писав сам Геродот. Проте саме друга частина скарбу, яку знайшли через двадцять років після першої, дала підстави стверджувати, що це золото належало культурі фракійського гальштату. Керамічний посуд, у якому зберігалося золото, був виготовлений у стилі тієї стародавньої культури. Можливо, фракійців наспіли зненацька якісь войовничі племена і через небезпеку вони змушені були втікати, тимчасово прикопавши золото у землю. Думали повернутися…І залишили загадку «Золотої гори» для прийдешніх поколінь.

На фото авторки: муляж золотих предметів Михалківського скарбу, який знаходиться у Борщівському обласному краєзнавчому музеї.

Джерело: tenews.org.ua